Скоро до школи
Скоро до школи
Забезпечення наступності між дошкіллям та школою — спільне завдання вихователів, учителів та батьків, здійснювати яке вони мають у тісному тандемі, враховуючи педагогічний вплив одне одного й висуваючи до дітей єдині вимоги. Лише плідно взаємодіючи, вихователі зможуть успішно підготувати старших дошкільнят до шкільного життя, а вчителі забезпечать продовження освіти, а не починатимуть усе спочатку. Звісно, батьки мають бути активними учасниками цього процесу. Про засади і досвід організації такої продуктивної взаємодії педагогічних і батьківських колективів у забезпеченні наступності й неперервності освіти розповідають миколаївські педагоги.
Першою сходинкою, на якій дитина залучається до організованого розвитку, виховання і навчання, є дошкілля, визнане сьогодні обов'язковою вихідною ланкою неперервної освіти.
Перехід дитини з дошкільного навчального закладу до школи є важливим етапом її життя, який пов'язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й з відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей.
Для когось із дітей — ця мить урочиста й піднесена, вони радо йдуть до школи, відчувають вихід на новий життєвий щабель, для інших — величезний стрес, що супроводжується сумом за звичним життям, страхом перед новим середовищем, новими вимогами.
Дуже важливо, щоб педагоги і батьки допомогли дитині усвідомити, що дошкільний заклад і школа є ланками єдиної системи освіти, а все те, що чекає на неї у школі, є продовженням того, чим вона займалася, що опановувала раніше.
Головним принципом у всіх ланках освіти проголошено особистісно-орієнтований підхід, спрямований на розширення компетентності особистості, її саморозвиток. А отже, пріоритетними в оцінці ефективності дошкільного виховання мають бути гуманістичні критерії щастя і гармонійного розвитку дитини як особистості.
Таким чином, основне педагогічне завдання дорослих — створити сприятливі умови для повноцінного життя дошкільника, реалізації ним свого природного потенціалу (фізичного, психологічного, соціального), прояву індивідуальності.
Перспективність і наступність освіти: аспекти реалізації
У педагогічній науці "наступність" і "перспективність" розглядають як два боки одного і того ж педагогічного явища. Перспективність — це визначення і реалізація пріоритетних ліній підготовки дитини до школи з урахуванням вимог початкової освіти до рис, умінь і навичок дитини, які знадобляться їй для успішного навчання в школі. Таким чином реалізація перспективності дошкільної освіти передбачає формування в дитини готовності до оволодіння новою навчальною діяльністю, здатності до творчого мислення і нестандартних рішень, вільного прояву психічних новоутворень, соціальної компетентності з подальшим соціальним розвитком у новій для неї соціальній ролі учня тощо.
Наступність — це врахування у побудові шкільного педагогічного процесу того рівня розвитку дитини, з яким вона прийшла до школи, опора на нього, що забезпечує органічне, природне продовження розвитку, виховання і навчання.
Забезпечення перспективності і наступності передбачає тісну взаємодію педагогів дошкілля і початкової школи, системну роботу з різних аспектів.
Інформаційно-просвітницький аспект
Визначення вихователями і вчителями напрямів розвитку, виховання та навчання дітей на кожній наступній сходинці освіти.
♦ Ознайомлення педагогів з новітніми технологіями, програмами навчання та виховання обох ланок освіти (для старшої групи дошкільного закладу та 1-го класу початкової школи).
♦ Вивчення педагогами дитсадка і школи особливостей розвитку дітей на перехідному етапі.
З метою реалізації цього аспекту наступності доцільно використовувати такі форми взаємодії педагогічних колективів дитсадка і школи: спільні педагогічні ради з теми наступності; семінари-практикуми з узгодження програм; взаємний обмін розробками; робота творчих груп (вихователів, учителів початкових класів) тощо.
Психологічний аспект
♦ Визначення педагогами й психологами дитсадка і школи специфіки переходу від провідної ігрової до навчальної діяльності.
♦ Забезпечення педагогами й психологами психологізації освітнього процесу як умови формування особистості дитини.
Для реалізації цих завдань ефективними є такі форми взаємодії педагогічних колективів: семінари; семінари-практикуми; тренінги (педагогічного спілкування, комунікативних умінь); спільна робота практичних психологів школи та дитсадка тощо.
Методичний аспект
♦ Взаємне ознайомлення з методами і формами навчально-виховної роботи зі старшими дошкільнятами та першокласниками.
♦ Використання однакових методів та прийомів роботи з дітьми з розвитку мовлення, математики, ознайомлення з навколишнім, фізичного, естетичного, соціального розвитку.
Цей аспект успішно реалізується через такі форми спільної роботи педагогів дошкілля та школи: взаємовідвідування занять та уроків з подальшим обговоренням; проведення семінарів-практикумів з певних методик, спільних педагогічних нарад, виставок, конференцій; взаємоконсультування; обмін передовим педагогічним досвідом роботи тощо.
Практичний аспект
♦ Попереднє знайомство вчителів зі своїми майбутніми учнями.
♦ Кураторство вихователями своїх колишніх вихованців.
♦ Встановлення гармонійного співвідношення між загальною та спеціальною підготовкою до школи.
Ефективними формами реалізації цього аспекту є такі: проведення "днів відкритих дверей" в школі та дошкільному закладі; відвідування свят у школі (День Знань, Свято Букваря, Останній дзвоник); відвідування вчителями старших груп, спостереження за діяльністю дітей на заняттях та в повсякденні; бесіди з дітьми та їхніми вихователями; створення і діяльність "Школи майбутнього першокласника"; організація спільних концертів, спортивних змагань; спільне виготовлення дошкільнятами та першокласниками іграшок та книжок тощо.
Підсумком співпраці педагогічних колективів є спільна педагогічна рада вчителів та вихователів, на якій педагоги аналізують результати підготовки до школи, досягнення та помилки, обмірковують шляхи покращення, прогнозують подальшу взаємодію школи та дошкільного закладу.
Така системна робота не лише забезпечує кращу підготовку й безболісну адаптацію дошкільнят до навчання в школі, а й сприяє вдосконаленню фахової майстерності педагогів, налагодженню дружніх та ділових стосунків між колективами дитсадка і школи.
Рівні забезпечення наступності між дитсадком та школою
(з досвіду роботи співпраці та реалізації неперервності між дошкільною та початковою ланками освіти в дитсадку № 83 м. Миколаєва, де діє 5-рівнева система забезпечення перспективності й наступності в освіті.)
1. Взаємодія управлінського складу дошкільного закладу та школи. Завідувач і вихователь-методист дитсадка, директор ЗОШ і його заступники узгоджують перспективні плани діяльності закладів, форми роботи, програмові вимоги та критерії до рівня розвитку та сформованості знань, умінь, навичок старших дошкільнят та учнів 1 -го класу, обговорюють результативність та ефективність спільно проведеної роботи.
2.Взаємодія психологічних служб обох закладів. Практичні психологи проводять спільну роботу з психологічної підготовки старших дошкільнят до шкільного навчання, а потім психологічного супроводу їхнього адаптаційного періоду в 1-му класі.
3.Взаємодія педагогів дошкільного та шкільного закладів освіти. Вихователі та вчителі початкової школи обмінюються досвідом під час взаємовідвідування занять та уроків, спостереження за діяльністю і розвитком старших дошкільнят та першокласників, проводять спільні педради та консультації, разом організовують педагогічно-виховні (позакласні) заходи.
4.Взаємодія дитячих колективів. Дошкільнята і першокласники беруть участь у спільних святах та розвагах, колективній трудовій діяльності. Школярі надають "шефську" допомогу молодшим товаришам.
5.Взаємодія з родиною. Адміністрація, педагоги, психологи, медична служба дитсадка і школи консультують батьків з різних питань, надають потрібну інформацію, допомагають виробити єдині вимоги до дітей в навчальному закладі і вдома та дотримуватися їх. Батьки та інші члени родини беруть участь в організації та проведенні навчально-виховних заходів.
Таким чином, головна умова забезпечення наступності в освіті — тісна взаємодія педагогічних і батьківських колективів, а основою такого зв'язку є довіра, взаємоповага, любов до дитини, увага до її індивідуальних особливостей, турбота про її гармонійний розвиток. ■
Соціальний аспект підготовки до школи
Про соціальний розвиток дошкільника, процеси соціалізації та адаптації дитини до умов перебування в новому для неї колективі вже досить багато й змістовно написано. А от як складається повсякденне життя малюка в товаристві однолітків, як він вибудовує свої стосунки з ними, а також чужими для нього дорослими, що його бентежить, що непокоїть — це вже окрема розмова. Батьки інколи не можуть зрозуміти, чому в дитини з'являється стійке небажання йти сьогодні до дитсадка. Начебто немає видимих причин, а малюк наполегливо пропонує свої версії відмови, як то: "Не хочу їсти, спати, не цікаво" тощо. Що спонукає малечу просити батьків про перепочинок від свого повсякденного, звичного буття? Як складаються взаємини між дітьми в садку, що на них впливає? На всі ці запитання, що, безумовно, хвилюють дорослих, вони не завжди можуть знайти правильну відповідь, не вміють прислухатися до дитини, допомогти їй визначитися. Саме про це сьогодні розмірковує у своїй статті Людмила ЯКИМЕНКО, старший науковий співробітник лабораторії дошкільного виховання Інституту проблем виховання НАПН України.
Важливу роль у становленні особистості дитини відіграють міжособистісні взаємини з соціальним оточенням. Першим таким оточенням є родина, потім — колектив однолітків та дорослих у дитсадку і школі. Вперше з групою однолітків як доволі стабільним соціальним утворенням малюк зустрічається у дитячому садку. Міжособистісні стосунки, що виникають, ставлення дітей одне до одного, їхні взаємні оцінки та очікування — все це вагомі складники гармонійного особистісного розвитку кожної дитини. Формування особистості, гуманістично спрямованої, відповідальної, впевненої у собі, психічно здорової, щасливої, з достатньо оптимальною самооцінкою, великою мірою залежить від її місця й статусу в дитячому колективі. Уміння дитини керувати своєю поведінкою і способами спілкування, її здатність адекватно реагувати на те, що відбувається, орієнтуватися у нових обставинах, відчувати своє місце в товаристві інших — усе це є сферою соціального розвитку дитини.
НОВИЙ КОЛЕКТИВ - НОВИЙ ЖИТТЄВИЙ ЕТАП
Входження дошкільника у дитячий колектив — завжди для нього новий життєвий етап.
Є припущення, що чим молодша дитина, тим легше вона звикає до незнайомого оточення, бо для неї все нове, все хочеться помацати, потримати, бо їй до всього є діло. Малюк залюбки, хоч і тримаючись за мамин чи татів палець, обстежує ("обживає") нову територію, сміливо підходить до інших, пропонує себе. І тільки згодом, коли усвідомлює, що поруч немає звичного оточення, що його вперше залишили сам на сам, нехай і з мізерними, однак, проблемами — до когось звернутися, з кимось погратися або й щось вирішити, — з'являються страхи, переживання, що може подеколи навіть призвести до нервових розладів, нехай і нетривалих.
Чим старша дитина — тим більше таке входження змінює вже звичні ритм та спосіб життя. Адже вона вже вибудувала взаємини із середовищем, ставлення до нього. І перебудуватися відразу їй важко. Пригадується один знайомий хлопчик Дмитрик, який не відвідував дитячий садок. Тож коли він прийшов до школи, перші дні були для нього справжнім випробуванням. Його дуже дивувало, чому діти галасують, бігають, кричать. Він скаржився на головний біль, дискомфорт, ніяк не міг призвичаїтися до того, що навколо все шумить, поспішає, несеться. Лише десь через місяць Дмитрик почав пристосовуватися до нового, життя, звичного для дитячого товариства галасу.
ПРИСТОСУВАТИСЯ ДО РИТМУ КОЛЕКТИВНОГО БУТТЯ
Абсолютно виправданим є законодавче закріплення обов'язковості дошкільної освіти для старших дошкільників. Це важливо не для тренування їх у читанні, лічбі, письмі — цього і багато чого іншого навчить школа, — а конче потрібно для того, щоб дитина пристосувалася до ритму колективного буття, до вимог, цінностей колективу однолітків. Адже непідготовленій до цього дитині досить важко знайти свою нішу в новому для неї шкільному життєвому просторі.
З моменту, коли малюк стає членом групи однолітків, його індивідуальний розвиток неможливо розглядати й вивчати у відриві від взаємин з іншими дітьми цієї групи. Саме на основі досвіду спілкування з іншими дітьми формуються моральні якості юної особистості, насамперед ті, що визначають її ставлення до людей. Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут є великі потенційні можливості для розвитку дитини на засадах доступних їй моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад групи протягом кількох років, усталеність педагогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденне спілкування та спільна діяльність дошкільнят. У згуртованому колективі, який живе змістовним та повноцінним життям, діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усвідомлювати високі моральні принципи.
Становище особистості в групі однолітків визначається поняттям соціально-психологічний статус, яке включає характеристики об'єктивного місця дитини у системі міжособистісних взаємин (ставлення ровесників до неї, зумовлене насамперед відповідністю рис її характеру та рольової поведінки груповим нормам і вимогам) та його суб'єктивного відображення особистістю (суб'єктивна оцінка, переживання, очікування певного ставлення від тих, хто оточує, та інтелектуально-емоційний відгук на нього).
ВДИВЛЯЮЧИСЬ У РІЗНІ "ДЗЕРКАЛА"
Старшого дошкільника вже хвилює його репутація серед дітей, думка яких для нього важлива. Здобутий авторитет він намагатиметься відстоювати всіма доступними засобами. Він ладен змінити стереотипи власної поведінки, якщо однолітки її не схвалюють.
Прийняття малюка групою значущих для нього дітей, дає йому психологічну стабільність та емоційний комфорт.
А якщо такої групи в дитини немає? Якщо відносини з дівчатками й хлопчиками не складаються, а його контакти з ними суперечливі й нестійкі, як у 3-річних малюків? Чи справді оцінка, ставлення однолітків такі важливі для дошкільника? І чи можуть батьки або інші близькі дорослі компенсувати дитині брак спілкування з іншими дітьми? Щодо цього думки вчених розійшлися. Одні вважають, що значущий дорослий здатен дати дитині все, якщо стане повноправним партнером в її життєдіяльності. Інші ж обстоюють думку, що дорослі не можуть повністю замінити дитині однолітків у грі, предметно-перетворювальній та інших видах діяльності, оскільки у кожного в цій діаді своя важлива роль. Усвідомлення малюком своєї індивідуальності, неповторності відбувається в процесі його спілкування з найближчим оточенням, в якому батькам відведено особливе місце. їхня оцінка вчинків дитини, їхнє ставлення до неї є, по суті, "віддзеркаленням" малюка, що закладає основу самоусвідомлення як істотної складової становлення юної особистості.
На початку життєвого шляху дитини таких "дзеркал" зовсім мало. Спочатку вона дізнається про себе від матері, найпершого, найдобрішого, найспівчутливішого "дзеркала", в якому малюк бачить своє відображення лише в найкращому вигляді. Ще нічого не досягнув, нічого не зробив, а вже ти найкращий, найрідніший, оточений турботою, що забезпечує комфорт та безпеку.
Однак набутий досвід спілкування з близькими людьми зазнає неабияких випробувань у дитячому садку. Ті увагу, турботу і любов, що малюк отримував удома просто так, тепер серед нових дорослих та однолітків треба заслужити, та й своє відображення у нових "дзеркалах" дитині не завжди до вподоби. Більшість дітей досить успішно справляється з цією ситуацією та стосунки з новими людьми —дорослими та однолітками — поступово налагоджуються. Відмінність відображень у домашніх та нових "дзеркалах" або ж згладжується, або ж лишається істотною, але швидше збагачує дитину, аніж травмує її. Іноді нові "дзеркала" стають важливішими за попередні, оскільки у них дітлахи бачать себе дорослішими та самостійнішими.
НОВІ ОРІЄНТИРИ В РОЗУМІННІ СЕБЕ
З виходом за межі родинних стереотипів спілкування не лише збагачується соціальний досвід дитини, а й вона сама набуває здатності пізнавати власне "Я" з невідомих раніше сторін, що дуже важливо для особистісного зростання. У дитини ніби з'являються нові орієнтири щодо себе, розуміння самої себе.
На жаль, не в усіх дітей "вихід у світ" буває успішним. Подеколи малому доводиться довго й болісно шукати свій шлях до інших дітей, причому не завжди ці спроби вдалі. Як на це реагувати, які робити висновки? Чи не перебільшуємо ми ролі дитячого товариства? Може, наш малюк настільки випереджає однолітків у розвитку, такий самодостатній, що йому з ними просто нецікаво, ось тому він і грається сам?
У будь-якій дитячій групі завжди можна виділити кілька категорій дітей, що різняться за активністю в налагодженні контактів з товаришами. Хтось сам проявляє ініціативу й після низки спроб і помилок таки знаходить свою групу дітей, з якими охоче проводить час. Інший довго приглядається до ігор одногрупників. Йому подобаються їхні забави, він би й не проти вступити до цього гурту, однак не може подолати своєї сором'язливості. Є й такі діти, якими однолітки відкрито нехтують, і це не завжди забіяки та розбишаки. Нерідко це малюки, які відрізняються від інших поведінкою, зовнішнім виглядом, інтелектом, який вищий або нижчий за середній рівень.
Причини, через які одні діти завжди є центровими і без проблем вливаються в будь-яку компанію, а інші не хочуть або ж не можуть завоювати прихильність товаришів, так ще достеменно й не виявлені. Існує думка, що товариськість — спадкова риса характеру. Водночас, дослідженнями доведено, що товариськість зумовлена раннім життєвим досвідом малюка. Якщо у віці немовляти він отримав достатньо тепла, турботи й любові, то відчуває довіру до навколишнього світу, що й робить його активнішим, сміливішим, підготовленим до нових відкриттів.
